Шикарний звіт від Діми Літовченка
Наша тисяча кілометрів
Сідаєш вночі на улюблений велосипед, проте відчуття дивні. Почуваєшся моторошно (та зовсім не від темряви), а ще й коліна зрадницьки тремтять (та зовсім не від втоми). Усе це від невідомості, бо не знаєш, чи зможеш проїхати ту скажену дистанцію довжиною у 1000 км за ліміт в 75 годин, чи зможеш усидіти так довго у сідлі із натертою дупою, чи витримають ноги затяжні підйоми, чи не загубишся на невідомих дорогах, чи не погасне фара у темряві, чи не проб’єш колеса, потрапивши у яму, чи…
Сумський рандонерський велоклуб Velo-Sport Sumy Randonneurs провів бревет (марафон) «За Дніпро» по маршруту від міста Суми через Полтаву, Кременчук, Черкаси, Київ та Пирятин, з фінішем у Сумах. Минулої п’ятниці о 22-ій годині від Альтанки стартували 13 велосипедистів (із них – 2 жінки). У тому числі, 8 велосипедистів спеціально прибули з інших міст і це не дивно, бо велосипедисти їдуть на бревети саме до Сум через мега-крутезну організацію івентів - керівниця сумського велоклубу Maryna Moroz завжди намагається влаштувати, так щоб проходження дистанції було максимально комфортним, а для цього ж треба продумати тисячу дрібниць (як то старт та фініш, поживне та недороге харчування на маршруті, арахісова паста, беруші, таблетки для сну та боротьби зі сном у стартовому пакеті, навігація, психологічна підтримка тощо), вкласти у це купу часу, зусиль та енергії.
Тож, діждавшись останнього велосипедиста Олександр Лютий Олександр Лютий, що приїхав на старт прямо з потяга, стартували у ніч. Завжди непередбачувані синоптики обіцяли грозову зливу прямо вздовж нашого маршруту аж до ранку, тому ми запаслися дощовиками та запасним сухим одягом. Я ще перед стартом одягнув дощовик і натягнув на ноги поліетиленові пакети, вирішивши, що краще трохи попріти, ніж намочити ноги на першій сотні кілометрів. І, о диво, дощу не було. Пощастило! Або, напевно, добре спрацював наш новий метео-шаман Игорь Волков, який прів першу сотню у велобахілах.
Годуючи місцевих собачок, ми провокували їх на активне заняття спортом – від Охтирки один цуцик біг за нами протягом десяти кілометрів за швидкістю, більшою за 20 км/год.
Полтавчанка Юлія Михайлик, яка зі старту відстала від усіх інших, на контрольних пунктах несподівано опинялась попереду загальної групи, бо рухалась без зупинок. У Котельві (113 км) усі ще були свіженькі та веселі – фото, дикі нічні жарти від Van Ferum, пошуки полтавського Вія. Намагаючись економити заряд у дешевій велофарі, я їхав, використовуючи світло з фари Евгений Васильев, якого вистачало на усю ширину дороги (наразі, трьох дешевих китайських фар мені повністю вистачило на весь маршрут, можна поки що економити, не купуючи «Фенікс»). Далі були село Диканька та неймовірний полтавський рандонер Andriyich Oleh, який будь-коли зустрічає учасників сумських бреветів перед Полтавою, щоб провести, допомогти, підказати, за що йому величезна вдячність.
У Полтаві Марина намагались налагодити контакт із випадковим місцевим гонщиком, та хлопчина попався мовчазний, злякався приїжджих, і так чкурнув з місця, що, мабуть, одразу встановив кілька рекордів на ділянках, взявши «корони» у Strava.
На під’їзді до обіднього КП у Бутенках Юля знову якось опинилась попереду та, більш того, повернула назад, дещо забувши під час останньої зупинки. Пообідали. Починалась спека, вже накривала легка втома. На цьому бреветі я чітко вирішив, що не можна забувати про захист важливого місця, тому використовував власний лайфхак, точніше велохак – вранці та вдень мазався «Судокремом» для захисту від натирання, а ввечері та вночі – «Етонієм» для загоєння. Це допомагає, рекомендую.
За Кременчуком ми виїхали на дорогу вздовж Дніпра, з’явились величезні ями, швидкість та настрій впали. У селі Власівка (304 км), яке територіально знаходиться у Полтавській області, проте чогось відноситься до Кіровоградської області, ми зупинились біля фонтану, щоб трохи освіжитися, рятуючись від спеки. Одразу виник конфлікт з господарями фонтану, які забороняли чіпати їхню священну власність. Щоб відігнати велосипедистів від фонтану, вони одразу викликали «Титан». Проте охоронці, оцінивши аргументи та натиск стомлених спортсменів, навіть, не зважились вилізти з машини. Місцеві жителі, споглядаючи на цю боротьбу за воду, кричали здалеку: «Тут постійно конфлікти через воду, давайте я викину з балкона для вас шланг з водою…»
Після перемоги над «Титаном», ми дібрались до Кременчуцького водосховища. Півметрові хвилі, скажений вітер, освіжаючи краплі, що покривали усю дорогу. Несподівано з’явились нові сили. Полтавчани їздять туди з палатками, щоб зустрічати схід сонця. Ми ж відправились вздовж дамби до Світловодська (318 км), за яким почалися найскладніші 100 км нашої подорожі – нескінченні пагорби, вкриті численними ямами, тріщинами та піском.
Проте варто було помучитись, щоб дібратися до міста Суботів із знаменитою Іллінською церквою, побудованою за наказом гетьмана Богдана Хмельницького. Зображення цієї церкви присутнє на зворотній стороні 5-гривневих купюр. Ми насолодились чудовим краєвидом та знову погодували собачок. А рандонер з Києва, святий отець О.Петро Семащук, навіть, поставив свічки у церкві.
Вже вибираючись з бездонних асфальтних пробоїн на черкаську трасу, наш головний гонщик Слава Заболотный, трохи розслабившись, потрапив у яму, отримавши прокол покришки, як згодом з’ясувалося єдиний за весь марафон для нашої команди з шістьох велосипедистів. Від вібрації на поганій дорозі від Світловодська до Черкас (ми називали це не інакше, ніж «трясучка») усі сильно понабивали долоні об кермо. Вночі поблизу Дніпра ще й дуже похолодало. І у цій холодно-ямковій трясині нас зустрів черкаський велосипедист Дмитро Колодяжний, провівши до спального КП (433 км).
Борщ, кавун, душ, двоповерхові ліжка у хостелі, «Мелатонін» від Марини для відновлення під час тригодинного сну. Дивно, але цього повністю вистачило. О четвертій годині ранку, коли наша група тільки-но прокинулась, частина велосипедистів лише доїжджали до спального КП. Навіть, боюся уявити, як це - уночі скакати по ямах, бортувати колеса та боротися з холодом. Почитати про це можна у чудовому звіті Юлі:
https://www.facebook.com/permalink.php? ... 4872047183Дмитро Колодяжний о ранній порі вже знову чекав нас на вулиці. Не перестаю дивуватися життєвій енергії та ентузіазму рандонерів – майже не спати, щоб допомогти велосипедистам з інших міст нормально проїхати через твоє рідне місто. Велика подяка!
Другий день проходив, на щастя, набагато легше, ніж перший. На під’їзді до Києва – гарні дороги, тому навіть височезні п’ятірні «апи» не складали особливих труднощів. По горі з 12%-им градієнтом дібрались до Канева (526 км), де нас чекала «родзинка» - кілометрова Тарасова гора із бруківкою. Киянин Alex Morozov, що їхав у передовій групі, трохи настрахав нас розповідями про те, що по цій бруківці важко заїхати на гору, особливо, якщо покриття вологе. Ми вже прораховували запасні варіанти – наприклад, зайти на Тарасову гору пішки із одним колесом від велосипеда. Проте «не такий страшний чортяка, як його змальовують». Вже, будучи на горі, ми вдосталь нафотографувались із Тарасом Григоровичем, послухали його вірші у «зоні тиші», а весела тітонька «шевченківського» віку, навіть, забрала у Ігор Волков його велосипед, щоб сфотографуватися із ним (не з Ігором, а лише з його велосипедом), при цьому лагідно відігнавши самого власника велосипеда у сторону та усівшись у сідло.
У одному із сіл перед Ржищевом ми познайомились з чудовою жіночкою, що продавала жовті томати. Виявилось, що вона нещодавно повернулась з Донбасу, куди їздила забирати свого сина з російського полону, де він провів півроку. Не дивлячись, такі важкі випробовування, жіночка не втратила цікавості до життя, надававши нам купу корисних порад щодо місцевих доріг, пропонуючи об’їхати величезні підйоми попереду. Але рандонер має рухатися суворо вздовж прокладеного маршруту, долаючи будь-які перепони.
Ржищів (575 км) запам’ятався гігантськими підйомами та спусками з несподіваними поворотами. Проїжджаючи автобусну зупинку, розбудили Alex Bakkalinskiy, що приліг трохи поспати.
У містечку Українка (609 км) почалися індустріальні ландшафти, вугілля та мостові крани. А далі прямо на березі Дніпра було селище Козин із п’ятиметровими парканами та величезними дорогими будинками, де живе Юлія Тимошенко (нажаль, вона не зустрічала нас, щоб провести через Козин). Через Київ по Південному мосту нас жваво провів Andriy Kovalchyk по своєму «Гарміну», ми, навіть, не помітили заторів через підготовку до святкування Дня Незалежності.
Найкращим місцем зупинки для рандонерів на автомобільних трасах, зазвичай є заправки, де можна трохи підкріпитися спортивними батончиками та поповнити запас води. Отак, із декількома зупинками на заправках, прямуючи назустріч величезному червоному Місяцю, ми дібралися до спального КП перед Пирятином (763 км). Не дивлячись на відмінну якість київської траси, останні години до цього КП далися мені найважче. Це було відчуття, коли крутити педалі вже не можеш, але треба, твоя група їде попереду, щоб встигнути до закриття придорожнього кафе (до речі, встигли за 5 хвилин до закриття), ти відстаєш, але відставати не можна, треба наздоганяти, накриває сон, скажена втома, холод, мерзнуть пальці на руках, вуха… Коротше кажучи, коли я зліз з велосипеда на КП, то ледь тримався на ногах, навіть, розмовляв із труднощами. Як пережити останній третій день?
Три години сну. Ранок був важким. Перевантажені ноги не згиналися, м’язи правої ноги боліли, голова була наче із чавуну. Здавалося, що доведеться їхати останні 240 км наодинці зі швидкістю черепахи, але бадьорість колег по колесу та фантастично красивий світанок підняли бойовий дух.
Виявилось, що трасу від Пирятину до Лохвиці повністю відремонтували. Їхати до гладенькому асфальту було чудово, особливо після світловодських проваль. Ми достатньо легко дісталися обіднього кафе «Три криниці» (865 км) біля села Гиряві Ісківці. Уважна жіночка у кафе нагодувала нас смачнючим обідом із добавками (він тепер є першим у моєму власному рейтингу обідніх КП). Ми занурили втомлені ноги у холодну воду струмка поряд з кафе, повалялись у траві - словом, файно відпочили.
Андрей Веселов, який проїхав у нашій групі 900 км, вкусив демон фальшивої бадьорості, та він поїхав вперед, залишивши групу позаду. Марина почала куняти та, ледь не заснувши за кермом, з’їхала на узбіччя. У цьому випадку допомагає таблетка «Кофеїну». Перед роменським Бобриком на довжелезній ділянці йшов ремонт асфальту, тому довелося поволі пробиратися вперед поряд із зустрічними машинами або скакати по ґрунтовці та гравійці поряд із дорогою.
Нарешті – рідні краї. У Ромнах (904 км) – невелика зупинка, щоб випити квасу. На шляху додому нас ще й Геннадій Шинкаренко зустрів. Знайомі місця додали сил, тому на останній сотні кілометрів наша команда розігналася жвавіше, ніж після старту. Лише у Вільшані зробили зупинку, що поласувати кавуном, та вже без зайвих зупинок гайнули на фініш.
Фінішні обійми та вітання від нашого супер-волонтера Костянтина Ми Кос, приємні посиденьки із друзями. Не хотілося завершати цю пригоду. Дійсно, у голові оберталася думка «Може ще 200 км?», тобто якісь сили ще залишись.
Звіти інших учасників:
- Від Марини:
https://www.facebook.com/groups/1126406 ... 102493836/- Від Юлі:
https://www.facebook.com/permalink.php? ... 4872047183- Від "залізного" Івана:
https://www.facebook.com/van.ferum/post ... 9114803165- Від Євгена:
https://www.facebook.com/jogger2000/pos ... 0357471197Трек у «Страві»:
https://www.strava.com/activities/5840364517/overviewПриїжджайте до нас у Суми на інші події. Наступний бревет «У гості до мамонта (ретро)» (200 км) відбудеться вже 11 вересня, зареєструватися можна тут:
https://randonneurs-ua.org/events/689
Вхід
Галерея
Допомога
Пошук
Канал
