velo-sport.sumy.ua

Передмова

В Чернігівській області на березі Десни є мальовниче село Воловиця - місце де народились мої батьки, а я проводив майже кожне літо. Ще в 2003 році виникла ідея доїхати туди на велосипедах. На той час відстань у 240 км здавалась чимось нереальним, тому в першу поїздку ми взяли важенний брезентовий намет та ще купу усілякого барахла. Накатались тоді від душі. Назад, до речі, доїхали до Ульянівки без ночівлі, а це майже 200 км (так сильно не хотілось ночувати десь у полі). Після цього вирішили, що їздити по шосе з наметами не дуже розумно і наступні дві подорожі здійснили по маршруту Суми – Прилуки (там у мене рідня) – Воловиця – Суми.
Цього року після знайомства зі спільнотою velo-sport ми дещо розширили горизонти (неодноразово 200, потім 300, а у vkv і 400) і тому замахнулись на більш складний та цікавий маршрут Суми – Буринь – Путивль – Глухів – Кролевець – Сосниця – Мена – Воловиця – Чернігів – Прилуки – Ромни – Суми з ночівлями у Бурині Воловиці та Прилуках. Отже поїхали …

День перший (Суми - Буринь)



Подорож для мене розпочалась вранці 5 серпня з Воловиці. Я з родиною був там у відпустці. Спочатку автобусоим до Ніжина далі поїздом до Сум і о12-20 я вже в Сумах. Відразу поїхав купив фару, відчував що може знадобитись, потім додому, зібрався, приготував велосипед. Тим часом vkv закінчив справи на роботі. І ось вже близько п’ятої години ми зустрілись на Білопільській біля переїзду. Коротка фото сесія на згадку



і вперед на Буринь.
З самого початку вирішили навіть не думати про середню швидкість та і швидкість взагалі, а влаштувати такий собі шосейно-туристично-матрасний пробіг. Так за розмовами літнім вечором спокійно доїхали до Бурині. Тут можна згадати хіба-що зустріч з поїздом на місту в Білопіллі коли я на декілька секунд зник у димовій хмарі.
Сподобалась картина на в’їзді в Буринь: кроваво-червоне вечірнє небо над досить похмурою районною лікарнею і тисячі ворон в цьому небі. Як сказала потім моя сестра (вона працює в цій лікарні) «чекають на свіжину». Навіть не знаю чи був це лікарський жарт …

День другий (Буринь – Глухів – Кролевець – Сосниця – Мена - Воловиця)



Переночувавши та поснідавши у сестри (за що їй велика подяка) о 5-15 виїхали в напрямку Путивля. Ранок був прохолодний, вдягли на себе всю одежу та все ж в долині Сейма підмерзали. Але фото сесію це не зіпсувало


.
Зігрілись на підйомі, погляд назад на Буринський елеватор


і через деякий час вже Путивль


який проїхали не зупиняючись. За Путивлем стало тепліше, почали потроху роздягатись, а vkv поцікавився що робить танк Т-10М на околиці Путивлю?


От з гарматами часів другої світової все зрозуміло



І от ми вперше в славному місті Глухові


Щоправда після знаку Глухів починається глухий ліс


Та все ж древнє місто нікуди не поділось:






Там біля фонтану і поснідали. Вова виявив на телефоні купу пропущених дзвінків. Виявилось хлопці з Шостки вже чекають нас на трасі М-02. Чесно кажучи ми на це не дуже сподівались, адже запрошення залишили лише напередодні вдень.
Швиденько допили чай і ось вже зустріч з Денисом та Богданом на зупинці.


Про спільну поїздку до Кролевця вже писав VeloBon. Додам, що враження від зустрічі дуже позитивні. Хлопці . Сподіваюсь їм ніщо не завадить здійснити заплановані подорожі.
Перед Кролевцем хлопці повернули на об’їздну, сказавши що в саме місто їхати не хочуть через якусь там бетонку. В’їхавши в Кролевець ми зрозумілі в чому справа. Звісно це не Конотоп-Батурин, але враження від міста псується.
Не знайшовши цивілізованої їдальні підкріпились біля магазину. Виїхавши з Кролевця в напрямку Коропа ми опинились на досить таки глухій дорозі


але як тільки доїхали до Чернігівської області ситуація з дорожним покриттям значно покращилася. Як то кажуть, відчуйте різницю:


Зразу скажу, що у нас склалось добре враження від доріг в Чернігівській області. Де б ми не їздили, не було жодної ділянки з "покриттям із гуано" (с). До того ж дуже часто зустрічались ділянки з новим ідеальним асфальтом (навіть на далеко не центральних дорогах), чого в Сумській області я майже ніде не бачив.
І ось через деякий час поворот на Сосницю


Та за пару кілометрів довгоочікувана Десна. Коментарі тут просто зайві …




На лівому березі зупинилась група очевидно не місцевих туристів


Звідти чулось «Рибята, там глубако», та класичне «Вада – парное малако»
З правого ж берега лунав потужний жіночий хор

Ну і ми посередині




На правому березі зустріли ось такий знак


І вперед на Сосницю. Тут запам’яталась 8-ми кілометрова ділянка в густому лісі


з непоганим покриттям та майже без трафіку. А в центрі цього лісу село Гута, в якому чи не єдиний жилий будинок



В Сосниці, а точніше на околиці (бо через місто дорога не проходить) трохи перекусили та далі поїхали вже по трасі Р-12. (Чернігів - Мена - Сосница – Гремяч). Гарна широка дорога з нормальним покриттям, щоправда з трафіком. Дістались до Мени. Тут відразу сподобалась картина


Як нам потім сказали "Мена – місто велосипедистів". Їх там справді чимало. Був навіть один, що їхав тримаючи по пляшці пива в кожній руці. Хотіли зупинити йогоспитпти дорогу, але вирішили не ризикувати. Доречі в Мені є справжній зоопарк

Але в зоопарк ми не поїхали, а повернули знову в бік Десни. В селі Осьмаки побачили ось таку дерев’яну церкву


Дерев’яних церков багато в західній Україні, а в наших краях побачиш не часто.

Близько восьмої вечора нарешті дістались села Ушня. Там була запланована переправа через Десну. Раніше тут був канатний пором. Ми ж з пів години шукали когось, хто допоможе нам перебратись на інший берег. Все ж знайшли добрих людей і спочатку я перевіз велосипеди,


а потім, доки зморені велосипеди відпочивали на пляжі


через річку перебрались і ми.
Останні 7 км. Довелось проїхати по лугу. Було вже темно, тому фото не робили. Знімки з тих місць можна подивитися тут.

Дістались дому коли було вже зовсім темно. А там нас вже чекали

День третій (відпочинок)

Вранці виявили свої велосипеди ось в такому стані


Добряче їх почистили, змазали ланцюги, потім сходили в крамницю. Далі відпочинок, без коментарів







Прогноз погоди на наступний день зовсім не втішав: сонячно, але південний вітер 8 м/с. Більшу частину шляху ми планували їхати на південь…

День четвертий (Воловиця – Чернігів – Ніжин - Прилуки)

На цей день був запланований ось такий маршрут



Розуміли, що їхати не близько, до того ж маршрут цікавий з усіх боків, тому виїхали ще до сходу сонця. Фото біля двору


і вперед. Перша ділянка до села Кладьківка (~12 км) це піщана ґрунтова дорога. Але об’їзд кілометрів 50, томи вирішили що впораємося. Схід сонця зустріли вже за селом


Старий млин на околиці


і далі складна дорога


але ж як гарно


Місцями їхали, місцями йшли але вперед просувались. Я дещо приспустив колеса, тому їхалось мені трохи краще. vkv ж сказав, що колеса йому качав сам Realyst, тому він їх не чіпатиме. Часто спроби їхати закінчувались ось так



Та все ж ми дістались до дороги з "твердим покриттям"


Насправді дорога далі йшла по дамбі біля Десни, а покриття це крупний гравій. Їхати також неможливо. Там знаходиться ось така споруда



Колись тут працював мій дід. Але в ті часи виглядало все це не так мальовничо, хоча функції свої виконувало справно.

Вирішили не випробовувати на міцність колеса велосипедів та звернули з дамби у Кладьківку. Так трохи далі, але ось вона щаслива мить




Досить швидко виїхали на трасу Ніжин – Чернігів і просто просто не могли проїхати не зупинившись


Хоча зрозуміло, що тут всі села українські.
А назви сіл там справді цікаві: "Салтикова Дівиця", "Вершинова Муравійка", "Бакланова Муравійка", "Виблі" нарешті.

Швиденько крутили до Чернігова. Прогноз підтверджувався, дуло так, що іноді можна було і не крутити, але це чомусь нас не втішало: з Чернігова треба було повертатись.
І ось ми в найвіддаленішій точці нашого маршруту



Знову Десна, і знову немає слів щоб описати враження (ну подобається мені ця річка)




Після фото сесії в’їхали у місто



і, зрозуміло, відразу повернули на Вал. Звідти чудові краєвиди




Внизу річковий вокзал



На другому фото видно ракету "Полісся" (та що на суші). Такі колись плавали Десною. На одній з них, а може навіть на цій, я малим один раз плавав з Воловиці до Чернігова. Незабутні враження.

Далі трохи погуляли по парку. Ознайомилися з історичними пам’ятками





В цьому ж парку є нетиповий пам’ятник Шевченку


Нетиповий, бо незвично бачити Кобзаря молодим і не суворим.

Далі вирішили проїхати до собору, що його було видно з Валу. Спитали дорогу у двох правоохоронців. Відповідь була дуже змістовна: "Їдьте до СІЗО, недалеко буде і собор". Пояснили, що нам не довелося відвідувати цю безперечно дуже цікаву і важливу установу, тоді інший вже пояснив як доїхати. Виявилось що це болдінська гора та Троїцько-Іллінський монастир. З’їздили і туди. Піднялись навіть на дзвіницю


Чудові панорами Чернігова,





окрім однієї


Ну що вже такого надважливого виробляє цей монстр, щоб так чадити?

Ну а далі ми попрямували на центральну площу


і просто чудово поїли в закладі


Чернігівське пиво на знак пошани до древнього міста



На цьому свято скінчилось, треба було повертатись, і ми знову виїхали на трасу М-01. Тут ми відчули що таке вітер 8 м/с. Доводилось прокручувати передачу 42/23 з крейсерською 18 км/год.

Досунулись до села Іванівка. Тут ми звернули на трасу Т2522, що є частиною автошляху Р-67 (Чернігів — Ніжин — Прилуки — Пирятин). Дорога тут не широка, прикрита від вітру посадками, тому крейсерська стала аж 20. Хоча з покриттям традиційно було "добре" або "відмінно". Проїхали Слободу (трохи поблукали в самому селі), доїхали до Вікторівки і раптом дорога приводить нас на стару свиноферму, і без варіантів. Приводжу зображення з google maps (якби ж я бачив його до поїздки)


Зверніть увагу де повинна проходити дорога Т2522.
Повернулись назад, знайшли двох аборигенів.
Питаємо як проїхати на Смолянку.
– Прямо.
– Але ж там ферма
– Правіше ферми дорога
– Грунтова???
– Так
– І далеко?
– Точно до Смолянки, і далі до границі району теж, і далі ми не були, але мабуть теж і далі… Але з вашими колесами вам буде там не просто. Та ви хлопці тут не перші, до нас і автомобілісти заїжджають, і фури іноді з матюками розвертаються. Трасу на карти нанесли, а от побудувати чомусь забули. Тому повертайте наліво, З кілометр через ліс по ґрунтовці до Грабівки, а там спитаєте Орлівку, потім Дроздівку і потім Куликівку.
Такі от пташині села. Робити нічого, поїхали. На щастя асфальт (там де він є, звичайно) абсолютно нормальний. В результаті ми знову опинились на тій самій трасі Чернігів – Ніжин, але маючи зайвих 30 км.
Близько сьомої вечора доїхали до Ніжина. Увесь цей час вітер не змінював ні силу ні напрямок. В Ніжині трохи відпочили, поїли та запаслись всім необхідним до Прилук. Розуміли, що далі магазинів вже не буде. В цей час зателефонував з Прилук мій дядько (він нас вже три години чекав), та сказав, що досить вже кататись, брат зараз чіпляє до машини причепа та їде нас забирати – Ледве вмовив не їхати. Тоді він запропонував відправити нам на зустріч машину ДАІ для супроводу. Теж відмовились, хоча напевно було б цікаво.
Ну а далі вже в темряві докручували до Прилук. Вітер навіть увечері дув прямо на зустріч, хоча вже і він трохи видохся. Тут просто процитую МАВРа

Додати нічого.
Близько одинадцятої ми в Прилуках. Отримали замість запланованих 220 близько 260. Не пригадаю щоб так доводилося бодатися з вітром. Але ми це зробили.
Далі був душ, вечеря, пиво, та втрата свідомості до восьмої ранку.

День п’ятий (Прилуки – Ромни – Суми)

Заплановано прокинулись о восьмій, виїхали близько десятої. Ще з вечора вирішили, що краще ми пізно виїдемо та пізно доїдемо в Суми, ніж виїдемо рано і не доїдемо нікуди.
Маршрут на цей день простий і зрозумілий


Але все ж вирішили його підкоригувати та проїхати через центр міста. Перше враження – доріг в Прилуках немає. Не ми перші це помітили


Але сам центр міста досить цікавий. Центральна площа, декілька соборів





Всюди йде реставрація. За все платить меценат Юрій Коптєв. Цікавий тим, що гроші він пиляє десь в Москві а привозить в Прилуки. Зазвичай все навпаки.

На виїзді з прилук хотіли знайти колоритну стелу, знайшли ось в такому стані


тому фото на згадку зробили біля ржавого знаку




А далі, як писав Григорій

Вітер дув в цей день теж не слабо, але вже попутно-боковий. І ми спокійно, без пригод близько восьмої побачили вже просто магічні в цьому сезоні великі білі літери СУМИ



Насправді все виглядало десь так


Вже там стало трохи сумно, що все скінчилось.
Вранці наступного дня я знову поїхав до родини у Воловицю, але цього разу вже поїздом, хоча думка була …

Післямова

У нас це перша так масштабна поїздка. 772 км за неповних чотири дні. Щоправда з днем відпочинку (думаю Володя додасть декілька рядків про його непрості але дуже цікаві стосунки з лівим коліном). Цікаво було їхати 200 зразу після 260. Раніше про таке не могло бути і мови (мабуть дається в знаки вплив velo-sport).
Все що планували – отримали в повній мірі. Але тепер захотілось більшого. Знову будемо планувати.
Залишається лише подякувати всім, хто нас зустрічав, годував в Бурині, Воловиці, Прилуках. Коли знаєш, що ввечері тебе чекає теплий прийом, їхати легше.
І, насамкінець, дякую своєму другу Володі , за ці незабутні кілометри доріг.

С прибытием в "клюб многодневщиков"! Просто шикарно!!! И ежедневный километраж впечатляет! Браво!

_________________
Єднаємось!!!

обалдеть!!!! вот это прогулка!!!! просто СУПЕР!!!!!!! парни, вы молодца, уважаю!!!

_________________
Никогда не забывайте, что вашей коронации аплодирует та же самая толпа, которая будет аплодировать и вашей казни.
Люди любят шоу...
http://vk.com/evgeniy_kot

Слов нет, да они и не нужны!

_________________
Мужчина тот, кто умеет признавать свои, и прощать чужие ошибки.
http://yuriyborysenko.blogspot.com/p/blog-page_19.html

Дякую за відмінний звіт про подорож!!!!! Написати краще я би не зміг. До того ж Дмитро місцевий. А найкраще писати про рідні краї. Поїздка вийшла незабутньою. Я вже писав, що у цьому вело сезоні для мене багато чого було вперше. Нарешті ми змогли здійснити свою мрію та доїхати до Чернігова.
Місця довелось побачити дійсно надзвичайно красиві. Особливо біля річок Сейм та Десна. Вже багато разів їздив до Воловиці і кожного разу радію, що є на Україні такі чудові місця.
Сподобались дороги у Чернігівській області, між двома невеликими селами далеко від центральних трас дорога краща ніж наша улюблена Роменська. Дуже сподобався сам Чернігів. Багато історичних місць, чудових краєвидів Десни. Взагалі чудове місто для вело туризма. Істрочний центр на в’їзді до міста, поряд кафе де можна смачно поїсти (50 грн. з одного. Меню включало борщ, 2 котлети, шматок запеченого сома, гарнір, салат та звичайно чернігівське пиво)
Я все ж таки накатався …..У цьому році підкорились серйозні дистанції. Тому на цю поїздку був бойовий настрій. У мене був майже тиждень на відновлення після 400. Відновився але не повністю. М’язи не підкачали а от зв’язки трішки підвели. До Бурині нормально доїхав, відстань не велика. А от наступного дня вже на московській трасі відчув що зв’язка біля лівого коліна болить . Розмови з хлопцями з Шостки відволікали від неприємних думок. Гарна компанія найкращій лікар! Але все ж таки почались проблеми. Погано було те що доводилось їздити не тільки по асфальту. Було ще cross-country по лугам. Для коліна це було не дуже приємно. День відпочинку здавалось допоміг. Наступного дня все начебто було добре. Вранці знову cross-country по піску. Теж начебто без проблем. Але після відвідин Чернігова знову почались проблеми. Зустрічний вітер де давав крутити легку передачу. У Вертіївці був пік кризи. Накрутили зайві кілометри, зустрічний вітер та неприємності з коліном . Я навіть думав чи не зробити на сайті velo-sport нову тему за аналогією «Покатались в 2011» http://velo-sport.sumy.ua/forum/viewtopic.php?f=11&t=1847 тільки я б її назвав «Накатались в 2011». Можна писати всім хто накатався. У розділі можна публікувати фото відпочиваючих тіл у кюветах біля дороги, перемотані коліна, замучені обличчя. У мене перший раз взагалі такі неприємності під час вело подорожей. Але підтримка друга допомогла. Вечірній, майже нічний фініш у Прилуках ніколи не забуду Наступного дня все пройшло, я спокійно без проблем міг крутити. Можна було їхати швидше але побоювався проблем з коліном.
Біля букв СУМИ я ще раз зрозумів, що подорож була супер….Саме такі моменти потім згадуєш дуже довго, а може все життя….
Я теж хочу подякувати всім хто приймав нас та годував у Бурині, Воловиці та Прилуках без Вас подорож не вдалась би.
Звичайно велике ДЯКУЮ організатору Дмитру за ідею подорожі та підтримку у складні моменти. Вже не перерахувати скільки кілометрів разом проїхали….

с удовольствием прочитал отчет
РЕСПЕКТ участникам многодневки!!!



З.Ы. около Путивля стоит не Т-10М а ИС-3 -- тяжелый танк конца второй мировой(похож больше чем на ис8))

_________________
Жизнь прекрасна!!!

Да, парни... Просто супер!!!
И поездка отличная и отчет - слов нет!
И интересно и весело написано!
Молодцы!

И як приємно читати цікаві розповіді гарною українською мовою!
За це окремий респект!!!

_________________
Жизнь - это то, что происходит с нами, пока мы строим планы...

Копилка нашего форума пополнилась еще одним ценным и увлекательным велопутешествием
В очередной раз утверждаюсь в мысли, что живем в красивейшей стране!
Ну и парням мегареспект Рад, что имею удовольствие кататься с такими людьми!

Отличные!.. и велопробег, и отчет!

На целую зиму впечатлений!

З.Ы. Достойно для занесения на главную страницу...

_________________
Пингвины - это зажравшиеся ласточки...