Ідея проїхати осінній марафон "для початківців" разом з дружиною з'явилася ще минулого року, коли планували календар бреветів. Весною ідея вже міцно засіла в моїй голові, а коли пів літа у відпустці провели катаючи на велосипедах берегами Десни ідея стала здаватися вже не такою і безглуздою. Однак остаточне рішення було прийнято напередодні старту, тому реєстрацію пройшли на місці
Там же домовився з організаторами, що самовідмітки робитимемо з одного телефона. Женя повірив мені на слово, що дружину не покину
Старт! Хотіли відразу стартувати останніми, але народ не поспішав, тому виїхали в середині групи і добрій половині учасників довелось нас обганяти.
Але ми на це не зважали і до Білопілля приїхали останніми, та розуміючи, що швидко не поїдемо, намагались робити менше зупинок. Тому проїхавши Білопілля без зупинки знову почали зустрічати колег. ("Мобільна карта" штука дійсно зручна - дозволяє робити відмітки прямо на ходу).
В Тернах коротенька зупинка для купівлі води і відразу в гору і на Хоружівський асфальт.
Ділянка до Недригайлова була, мабуть найприємнішою: дорога, барви осені, ще не відчувалась втома.
Підйом в Чемоданівці "брали на каденсі". Місцевий дід, що йшов поруч (!!!) навіть зробив Тані комплімент: "Молодець! Їдеш, а багато хто тут в руках заводить".
В Хоружівці зустріли Андре, який від'їжджав від магазина трішки проїхали разом, але за шосерами нам не втриматись і Андре чекав нас вже біля Мамонта з мобілою замість фотоапарата
у виправдання сказав, що там стопітсотмегапікселей
. Мабуть так і є, велосипедистів на фото видно:
З пару хвилин під'їхав Dagas, з яким ми колись вчились в одній групі в університеті. Ну де б ще так втрьох зустрілись!
Традиційна фотосесія
і швиденько їсти традиційний борщ
Однозначно найкраща харчевня з усіх, що були на бреветах
Ну а далі без фотографій: було вже якось не до них
До Штепівки доїхали своїм темпом, але почала відчуватись втома в ногах, а після повороту на Лебедин стало щось схоже на те, що велогони називають "криза". Паршивий асфальт, не слабий вітер, та і втома. Десь недалеко від Штепівки ми зупинились і у нас відбулась приблизно така розмова:
- Діма, у мене дуже болять ноги. У тебе таке буває?
- Буває.
- І що ти тоді робиш.
- Їду далі.
- Зрозуміло.
Після цього про біль в ногах ми вже не говорили.
Але вже в лісі біля Лебедина їхати стало легше, а після відпочинку в Лебедині ми знову поїхали з тією ж швидкістю, що і вранці.
Але десь після Ворожби стало трішки важкувато психологічно. Суть питання така: "Я проїхала 200 км (до речі, за 12:05). Чому ми не на фініші???" Наступні 22км. видалися дуже довгими. Та все ж ми доїхали без пригод, і навіть з п'ятихвилинним запасом
.
Як на мене наш перший сімейний бревет пройшов дуже вдало.
І в кінці дуже тихо, щоб дружина не чула: трохи покращимо велопарк і можна буде думати про 300...
Вхід
Галерея
Допомога
Пошук
Канал
це дійсно показник, що наший рандонерський рух набирає максимальних обертів 
Особенно впечатляет, что бреветы стали видом семейного активного отдыха! 
Запомнились великолепные пейзажи, асфальт, погода и фраза Реалиста, - "За семь часов пролупатосить бревет в такую погоду, просто преступление" 
и холодное пиво 
и до встречи на бреветах в следущем году!